Винуватість підсудного належними та допустимими доказами не доведена

Винуватість підсудного

належними та допустимими доказами не доведена

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року підсудного С., який працював на посаді начальника управління професійно-технічної освіти, координації діяльності вищих навчальних закладів та науки Львівської обласної державної адміністрації,  визнано не винуватим  та виправдано у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст.368 КК України, в редакції, яка діяла на час інкримінованих дій (одержання хабара у великому розмірі).

Під час розгляду справи, суд прийшов до висновку, що спосіб отримання доказів був несправедливим і таким, що суперечить положенням ст.62 Конституції України, ст.22, ч.2 ст.65, ст.66, ст.85, ст.187, ст.190  КПК України в редакції, яка діяла на час інкримінованих дій, тобто докази отримані з порушенням гарантованих  Конституцією України прав людини і громадянина, та, встановленому кримінально-процесуальним законодавством, порядку, а тому визнав недопустимими вказані докази, зокрема протокол огляду місця події, показання свідків, які були понятими під час складання даного процесуального документа, а також протокол огляду речових доказів, протокол огляду міні-відео касети та флеш карти, протокол застосування оперативно-технічних засобів та стенограмами розмов, які відбувались між свідком та підсуднім, речові докази у справі: грошові кошти в сумі 1 000 Євро, які були одержані підсуднім 16.02.2012 в якості хабара від свідка; змиви з правої та лівої рук.

При цьому, суд врахував   позицію висловлену у п.38 рішення ЄСПЛ  по справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 09.06.1998 року, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, надані у п.19 Постанови №9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»,  про те, що  згідно із ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих  Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом,  або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Оскільки винуватість підсудного належними та допустимими доказами не доведена і підстав для повернення справи на додаткове розслідування не було, суд  визнав підсудного не винуватим по пред’явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст.368 КК України, за  недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину. Слід нагадати, що у даній справі вже постановлювалися два вироки суду, які були скасовані апеляційною інстанцією.

З текстом вироку можна ознайомитись за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69906774

Крім цього, суд ухвалив окрему постанову та повідомив прокуратуру Львівської області про факти грубого порушення вимог КПК України (1960 року) при розслідуванні кримінальної справи.

З текстом окремої постанови можна ознайомитись за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69906700